Свідки епохи або Мислення подовжує життя

Переглядаючи свою картотеку мислителів XX-XXI століття мимоволі пригадав спостереження своїх викладачів з філософії Андрія Дахнія, соціальної філософії Бориса Поляруша та конфліктології Миколи Поліщука про тенденційно довгі [вище середньо статистичного] роки життя мислителів XX століття. Тоді, будучи студентом, почав звикати з думкою, що великі люди можуть буди твоїми сучасниками. Та якщо кожен з нас пригадає шкільні роки, то неодмінно згадає своє здивування на уроці української літератури, коли дізнався, що Л.Костенко, Д.Павличко, П.Загребельний, І.Драч «живі», а О.Гончар, В.Стус, У.Самчук, В.Барка, М.Бажан тощо ще жили за твого життя. Тоді ти ще не знав, що вже згодом з окремими з них ти матимеш  змогу спілкуватися «наживо».
Це спостереження заворожує тебе, адже тебе не покидає «ефект присутності». Під час вивчення новітньої філософії та сучасних теорій політичної науки ти відкриваєш для себе Мартіна Гайдеггера, Георга Гадамера, Карла Ясперса, Юргена Габермаса, Макса Горкхаймера, Клода Леві-Строса, Моріса Дюверже, П’єра Бурдє, Ральфа Дарендорфа, Джона Роулза, Пітіріма Сорокіна, Карла Поппера, Елвіна Тоффлера, Самуеля Гантінгтона, Збігнєва Бжезинського, Томаса Куна, Фрідріха Хайєка, Мільтона Фрідмана, вчення яких змінюють світогляд, парадигму, картину світу на твоїх очах. У тебе виникає дивне відчуття та підкрадається сумнів чи бува мислення не продовжує життя? І даєш собі відповідь, що, мабуть, вивірене та аскетичне життя мислителя, який знаходиться у власному пошуку, формує спосіб життя, яке сприяє довголіттю. Окрім цього містичне відчуття «формули довголіття» підсилюється усвідомленням історичної епохи та часу в контексті якого окреслилась ця тенденційність – період двох світових воєн, коли ціна людського життя як ніколи до цього мізерна: людина лише інструмент влади, «людство лише засіб, а не мета». Як символ цієї епохи життя і творчий шлях філософа Ганса Георга Гадамера (1900-2002) та антрополога Клода Леві-Строса (1908-2009). Та ними перелік свідків епохи не вичерпується. З суб’єктивної думки автора він може бути наступним. 
 
Дата смерті

Мислитель

Дата народження

 

Вік


Сучасники


 

Моріс ДЮВЕРЖЕ

1917

 

93


 

Томас КУН

1922

 

88


 

Генрі КІССІНДЖЕР

1923

 

87


 

Збігнєв БЖЕЗІНСЬКИЙ

1928

 
 
*Клуб 1928

82


 

Ноам ХОМСЬКИЙ

1928

82


 

Елвін ТОФФЛЕР

1928

82


 

Юрген ГАБЕРМАС

1929

Клуб 1929

81


 

Умберто ЕКО

1932

 

78


 

Андре ГЛЮКСМАН

1935

 

75


 

Френсіс ФУКУЯМА

1952

 

58


2000-і


2009

Ральф ДАРЕНДОРФ

1929

 
*Клуб 1929
 
+Клуб 2009

80


2009

Милорад ПАВИЧ

1929

80


2009

Клод                   ЛЕВІ-СТРОС

1908

101


2008

Самуель ГАНТІНГТОН

1927

 

81


2007

Річард РОРТІ

1931

 

76


2007

Жак БОДРІЙЯР

1929

Клуб 1929

78


2006

Мільтон ФРІДМАН

1912

 

94


2005

Поль РІКЕР

1913

 

92


2004

Сергій АВЕРИНЦЕВ

1937

 

67


2004

Жак ДЕРИДА

1930

*Клуб 1930

74


2003

Ілля ПРИГОЖИН

1917

 

86


]2002

П’єр БУРДЄ

1930

 
+Клуб 2002

72


2002

Ганс Георг ГАДАМЕР

1900

102


2002

Джон РОУЛЗ

1921

81


1990-і


1998

Карлос КАСТАНЕДА

1925

 

73


1998

Ніклас ЛУМАН

1927

 

71


1996

Тімоті ЛІРІ

1920

 

76


1995

Жиль ДЕЛЬОЗ

1925

 

70


1995

Емануель ЛЕВІНАС

1905

 

90


1994

Курл ПОППЕР

1902

 

92


1992

Фелікс ГВАТАРІ

1930

 
+Клуб 1992

62


1992

Лев ГУМІЛЬОВ

1912

80


1992

Фрідріх ХАЙЄК

1899

93


1990

Мераб МАМАРДАШВІЛІ

1930

 

60


1990

Луї АЛЬТЮСЕР

1918

 

72




 Деякі статистичні спостереження:
Прослідковуються так звані «клуби життя» — 1928, 1929 та 1930 – роки, коли одночасно народилося декілька видатних мислителів. Така ж тенденція вимальовується у так звані «клуби смерті» — 2009, 2002 та 1992 – роки, коли водночас померло декілька видатних мислителів. Клуб довгожителів або тим, кому за 90: це перш за все Ганс Георг Гадамер (1900-2002) та Клод Леві-Строс (1908-2009), а також Мільтон Фрідман (1912-2006), Фрідріх Хайєк (1899-1992), Карл Поппер (1902-1994), Поль Рікер (1913-2005), Емануель Левінас (1905-1995). До сьогоднішнього живе Моріс Дюверже (1917), Томас Кун (1922) та Генрі Кіссінджер (1923). Починаючи з 1990 року можна помітити тенденцію, відповідно до якої щороку нас покидає 1-2 мислителі із світовим ім’ям.
 
Життя Ідеї ціною життя Людини – трагедія XX століття. Виникає філософія екзистенціалізму, «рух неприєднання», крайнього поширення набуває лібералізм та демократія, які намагаються реабілітувати гуманізм. Боротьба за життя, боротьба зі смертю, закиненістю, межевістю, самотністю, Іншим — ще один усвідомлена необхідність на користь довголіття.