Буденна байдужість

Не так давно ціни на проїзд в маршрутних таксі у Львові зросли з 1,75 до 2 грн. Це був вимушений крок, на яких так не охоче пішла влада під тиском альтиматуму Асоціації перевізників Львівщини. Об’єктивні підстави для цього визріли значно раніше і вже коли влада не здатна була втримати цей процес їй довелося піти на цей не популярний крок. Як добре, що вибори вже позаду, а до наступних ще далеко.
Закономірно, що зростання вартості за послуги ставить питання відповідних якісних змін. Забігаючи на перед скажу, що ціна у 2 грн. це не та ціна, яка дозволяє ставити питання про покращення якості перевезення. Це підвищення об’єктивно лише наближається до реального поточного стану на ринку перевезень. А тому обговорювати питання покращення перевезень буде наївно. Для фахівців це очевидно і зрозуміло, проте спробуйте у цьому переконати пересічного пасажира, який за зростанням ціни цілком закономірно чекає невиправдано багато. Львівський пасажир й надалі їздитиме на роботу в переповненій машині, рватиме гудзики, коли намагатиметься вийти, чекатиме 30-40 хв. на зупинці, дихатимуть дим сигарети та слухатиме радіо «Шарманку», вислуховуватиме хамство та байдужість водіїв, а пенсіонери та інші пільгові категорії пасажирів – зневажливе ставлення до себе, бо держава знову забула перерахувати грошову компенсацію за них. Нічого не зміниться. Нічого не зміниться не лише тому, що за це ніхто не дбає, а тому, що українська економічна реальність не готова до ринкових відносин: пасажир не готовий платити ціну, яка дозволяє їздити з комфортом, а влада не готова на серйозну реформу, яка може тривати не одну каденцію, та й ставити під удар свої рейтинги ніхто не бажає. А тому нічого суттєво не зміниться. Будучи українцем я схильний думати, що у всьому винна влада, але будучи людиною розумною розумію, що суспільству байдуже до власного добробуту. Не має у нас суспільства, тим більше громадянського, а є проста множинність людей, кожен з яких дбає за власне збагачення.
Народ воює з владою: народ темний, а влада корумпована.
 
Основна проблема ринку львівських пасажирських перевезень полягає в тому, що весь його рухомий склад у приватній власності. Міський бюджет не має таких обігових коштів, щоб закупити власний автопарк. Лише нещодавно, і те завдяки Євро 2012, у Львові запустили три соціальні маршрути — № 1, 3 та 5 -, які знаходяться у комунальній власності. Усі решта маршрутів на конкурсній основі належать приватним перевізникам. Десь на заході такі ринкові умови лише б сприяли зростанню якості перевезень, проте в українських реаліях усе не так. Віддавши маршрути у приватні руки влада фактично втратила можливості імперативного регулювання. Їй залишається лише координувати питання пасажирського перевезення, проте не в змозі, скажімо, покарати водія за порушення правил поведінки чи впливати на якість надання послуг. Не в останню чергу в цьому є провина приватних осіб – окремих фінансово зацікавлених чиновників та перевізників. Та попри те, до цього всіляко штовхає байдужість пересічних пасажирів, які помічають проблеми, коли ті на межі абсурду, та водії, яким основне зібрати власну норму за день.
 
Візьмемо до прикладу ситуацію з квитками, які запровадили в маршрутних таксі в момент останнього підвищення ціни. Як видається пасажири абсолютно не розуміють основне призначення цього нововведення. Довелося сьогодні їхати в маршрутці і за весь рейс ніхто з пасажирів не попросив проїзний квиток. А який водій видаватиме їх сам, якщо квитки видають на вимогу пасажира, якщо кожен збережений квиток дозволяє йому працювати без звітності? І от коли я попросив у водія квиток від здивовано вигукнув «Він тобі треба?» та все ж таки дав його мені. А проїзний квиток, по-перше, дозволяє вести звітність пасажирських перевезень, навіть попри те що виручені гроші не поступають у міський бюджет, а по-друге, це страховий поліс, що дає підставу вимагати матеріальну компенсацію вразі якихось не порозумінь. Зате як пасажири обурюються, коли на квитках вказана сума 1,75 (це тому, що перевізники зробили переоцінку старих квитків) так і не зрозумівши сам предмет обурення.
 
А тепер поглянемо на цю байдужість пасажирів з точки зору найближчої перспективи. Вводити квитки без подальшого їх контролю – засіб безглуздої бюрократизації. Влада одразу попередила, що оголошено конкурс на пошук фірми, яка здійснюватиме контроль перевезень у маршрутних таксі. А тепер уявімо себе в маршрутному таксі у звичайний робочий день після впровадження контролю. Усі як звично їдуть без проїзних квитків і в маршрутку заходить контролю. Пасажири ще не знають як виглядає контроль оскільки він з’являється вперше. Більшість здивовано споглядає за першими «зайцями», інші обурюється на якій підставі, той, хто зорієнтувався просить у водія проїзний квиток. В результаті перший місяць контролю ми матимемо справно велику кількість штрафників та великі прибутки контролерів. До речі, ця ситуація нічим не відрізняється від подібних запроваджень в електротранспорті раніше, коли пасажири довго привчалися платити за проїзд. В маршрутному таксі ж ти начебто заплатиш, проте не взяв квиток – ти все одно  адмін-злочинець. Як ви думаєте, хто на думку пасажирів буду в цьому винен? Не хочу бути злим пророком, але можу припустити, що в момент затримання у всьому винним буде водій, який не дав квитка (а ви просили?), а в підсумку – влада: «Навіщо було запроваджувати о ті дурні папірці?!», «В мене руки зайняті, як я маю брати квиток», «Я передав гроші, а квиток мені не передали» і т.д. Я не схильний виправдовувати влади чи водіїв, хоча серед них є багато порядних людей, але я точно знаю, що в тебе не має морального права висувати претензії до іншого, перш ніж ти не навів лад з власною совістю. Це типова риса характеру українця шукати винного лише ззовні.