Ватерлоо Ліни Костенко. Апологети, провокатори та інші неприємності. Post factum

У кожного полководця своє Ватерлоо
 
Як виявилось Львів став каменем спотикання для Ліни Костенко. Конфліктна ситуація, котра виникла довкола презентації «Записок українського сумасшедшего» у «культурній столиці» України пройшла у кращих традиціях совєцької апологетики. І виною цьому не безпосередні винуватці непорозуміння – Костенко, Неборак, Кучерявий та Котик, — а інтерпретатори, «критики» та окремі журналісти (ки), які сформували пен-клуб (читати – фан-клуб) великої поетеси в інформаційному просторі. Про що йдеться?
 
Жодним чином не виправдовуючи «Провокативні інсинуації», які відбулися у «Кабінеті», переконаний, що подібні обговорення відбулися у багатьох містах та місцях України, так і залишившись в андеграунді культурного життя. Та й не має чого виправдовувати, адже це невід’ємна складова сучасної літератури (зокрема, української), для якої провокація, бурлеск, буфонада виступають даниною масової культури. Доцільно говорити, радше, про конфлікт поколінь, які ревниво та боляче сприймають претензії та неотесані спроби один одного у явищах, які йому не властиві. Та лише у Львові закономірне різночитання «Записок» спровокувало незрозумілу хвилю обурення. Чому так?
 
Громадська думка та більшість сторонніх спостерігачів у відповідності масовій свідомості сприйняла усе некритично – з чистої подачі засобів масової інформації  Для них це стало гарною нагодою, я б сказав інформаційним приводом, щоб підкреслити хибно роздутий статус Львова як культурної столиці України, який сьогодні розгубив весь свій духовно-культурний зміст і перетворився на «болото». Звичайно, Львів сьогодні далеко не той мультикультурний центр та «український П’ємонт» як за часів «старої доброї бабці Австрії». Він просто інший – із своїми недоліками та перевагами сучасного життя. Проте для окремих адептів тези декадансу Львова скандал довкола Ліни Костенко гарна нагода підтвердити власні спостереження. І таких чимало, більшість з яких львів’яни. Та робити узагальнення з одиничного факту це не лише порушення закону логіки, але не цілком справедливо.
 
З подачі ЗМІ більшість сформували свою позицію, як це часто буває у масовій свідомості, дуже спрощено – велика поетеса і хтось там, совість нації проти зухвалого «молодняка» та ще й зі Львова, який завжди біжить по перед поїзда та хоче бути в авангарді українського культурного життя. Можу погодитись, що «Провокативні інсинуації» мають неоднозначний характер. Та не потрібно забувати, що творче мислення та літературна критика не мислима поза свободою думки та контраверсивністю. Адже мова йде не кон’юнктурну культуру. Чи таки про кон’юнктурну?
 
Бо фан-клуб зі захисту Ліни Костенко повівся з нею так, як (прошу вибачення у Ліни Василівни) індуси із священною коровою, навипередки даючи «ляпаси» «провокаторам» з «Кабінету». Цим самим допустили неприпустиме – подали свою позицію як безапеляційну та єдино правильну. Хвала популістському мисленню! Та не лише мене цікавить хто їх про це просив?
 
Для кожного з них це було як спосіб власного катарсису. Для когось це було родинним обов’язком, для когось підтримка колег по цеху, для когось підтвердження його переконань, від когось «подяка» за ексклюзивне інтерв’ю, а для більшості канонізація, безперечно, культової для української літератури особистості. Та переконаний, що Ліна Василівна й сама зуміла б постояти за себе і не так неоковирно як це зробили мисливці за дешевою популярністю. В ситуації, що трапилась правильно було б роздати «ляпаси» як «провокаторам» так і апологетам: першим за те, що це стало надбання громадськості, а адептам «культу Костенко» за те, що трапилось після цього. Є у цьому також провина «заньківчан» за прояв самодіяльності, що мало б бути залагоджено суто між організаторами промо-туру, а не стати ще одним аргументом на користь культурного декадансу Львова. Блазнівський дзвінок львівського література до поетеси, з вибаченнями від імені усіх львів’ян, залишимо на його совісті.     
 
На моє глибоке переконання Ліна Василівна Костенко поспішила з висновками, коли приймала рішення про призупинення свого туру, ставши заручником інформаційного простору, масової свідомості та свого «фан-клубу». Львів, який видавалося б мав здатися в «полон» Ліни Костенко, з провини інших, став для великої поетеси її Ватерлоо.
 
P.S.Зверну увагу на той факт, що поява та перебіг конфлікту відбувся лише в інформаційному просторі, чого б не сталося, якщо б комунікація та дискусія між її учасниками відбулася в живу.