Мандрівки Львівщиною: Ходорів – Жидачів – Журавно (2 частина)

Таким я побачив Ходорів за дві з половиною години нашого перебування в місті. О 13:40 на електричці ми рушили на Жидачів. Відстань між містами всього лиш 17 км., а тому їхали ми не довго. Тим часом дорогою я згадував раніше прочитаний матеріал про Жидачів в часописі «Ї»:
 
«Жидачів розташований на межі горбистої Подільської височини та плоскої улоговини Передкарпаття, за 3 км від впадіння у Дністер його найбільшої притоки ріки Стрий. Гориста місцевість, розташована на 20-30 метрів вище від прилягаючих рівнин, з трьох боків оточена вигином Стрия, з навколишніми лісами й озерами, багатими звіриною та рибою, здавна приваблювала людей. Перша письмова згадка про місто датується 1164 роком, до воно згадується як Удеч (Зудеч). Збереглися залишки давньоруського городища і замку XII-XIV ст. Надалі в документах зафіксовано ще біля 25 назв міста.
 
У XII ст. Жидачів мав характерну для тодішнього міста будову – основна частина (дитинець) була у північній частині гори Базиївки, а за оборонним валом розміщувався ремісничий посад. Уже тоді місто, розташоване на перехресті сухопутних і річкових шляхів, було важливим центром торгівлі. Про це свідчить існування у ньому кам’яної церкви Святого Миколая – покровителя купців та моряків.
 
Вже в період Галицько-Волинського князівства у місті, мабуть, мешкало багато іноземців (купців, ремісників-колоністів), оскільки заснування тут римо-католицької парохії датується 1301 р. Можливо, саме тоді осідали в Жидачеві і перші гебрейські торгівці.
 
У 13093 р. польсько-литовський король Владислав Ягайло, перебуваючи у Жидачеві, бере місто у своє володіння і надає йому магдебурське право, що сприяло економічному розвитку міста. Жидачів у той час був одним із найбільших міст Галичини, мешканці якого торгували сіллю, займалися землеробством.
 
Католицька парафія у Жидачеві мала дерев’яний храм з цвинтарем обабіч. Відомо, що в 1387 р. король Владислав Ягайло дарував жидачівському костьолу село Рогізно. У 1415 р. брат короля, Свидригайло, який володів цим краєм з 1403 р., оздобив місцевий храм.
 
У 1602 р. у Жидачеві споруджується мурований римо-католицький храм. Його головний вівтар, присвячений Успенню Діви Марії, було освячено 12 жовтня 1612 р. З того часу зберігся вишуканий різьблений вхідний портал святині, фундований жидачівським старостою Золчинським.
 
Наступний раз Жидачів увійшов в історію вже 1676 р., коли Ян III Собєський, готуючись до війни з турецькими загонами Ібрагіма Шайтана, став біля міста табором. Бої тривали майже місяць, вирішальною стала битва від 17 жовтня 1676 р. Король підписав з турками мирну угоду, відібрав 12 000 полонених, яких гнали в ясир, та відслужив урочисту літургію з приводу перемоги саме в костьолі Жидачева. Костьол стоїть до сьогодні, однак від замку нічого не залишилось …
 
У 1800 році в Жидачеві починає діяти єшива – школа єврейських рабинів під керівництвом відомого теолога Гірша (Цві) Айхенштейна. З ним пов’язана одна з найчисленніших хасидських династій – так звана Жидачівська хасидська династія …
 
XIX ст. відоме в Галичині та Жидачеві як час епідемій і пожеж, від яких часто потерпало місто.
 
Перше виробництво у Жидачеві розвинулось на початку XIXст. У 1880 році місто тримало залізничне сполучення. УXIX ст. будуються кам’яні приміщення повітового суду, повітової ради, два приміщення школи, у 1889 р. закінчується будівництво колії Стрий – Ходорів.
 
Перед II Світовою війною у місті нараховувалось близько 4 200 мешканців, з них – понад 1 900 українці, 1 290 поляків, 950 євреїв. На той час у Жидачеві діяли три синагоги, одна церква і один костьол ….»    
 
Близько 13:30 ми вийшли на станції «Жидачів». Похмуро-сірий вокзал виявився дещо на віддалі від міста. Ми пішли в напрямку центру. Хоча Жидачів є районним центром, проте Ходорів мало чим йому поступається. За кількістю населення міста практично однакові – 10-14 тисяч, а за плином життя вони нічим не відрізняються. Про те, що ви знаходитесь в районному центрі вас стає зрозуміло, коли потрапляєш в центр міста, коли довкола лише адміністративні споруди. Районна адміністрація, міська рада, районна прокуратура, пенсійний фонд, райвідділ міліції, районна лікарня, районний суд тощо знаходять поряд і почергово змінюють один одного. Прогулюючись містом ти зустрічаєш вже звичні пам’ятники Богдану Хмельницькому, Тарасу Шевченку, меморіал «захисникам вітчизни», жертв політичних репресій НКВД та борців за волю України.
 
Жидачів сьогодні на загал типове постсовєцьке провінційне містечко західної України, мабуть, із загостреним почуттям патріотизму. Флагманом місцевого виробництва залишається Жидачівський целюлозно-паперовий завод. І як прийнято в недавній совєцькій практиці таке підприємство формує життя міста. Дорогою до центру ми зайшли в будинок культури «Папірник». Спочатку я отримав соціокультурний шок, спочатку, коли почув звуки важкої альтернативної музики, а далі вдруге, коли зайшов в хол і опинився у вишуканій мармуровій залі з дзеркалами та фактурними абажурами.
 
Реабілітувати враження про місто вдалося після знайомства з давніми сакральними пам’ятками. Перший з них мурований костьол Успення Діви Марії, який з часу зведення у 1602 р. залишається у незмінному вигляді. В порівнянні з костьолом Усіх Святих в Ходорові римо-католицький храм в Жидачеві незрівнянно більший та пишніший. Перш за все завдяки своєму статусу – костьол залишається центральним храмом для                       римо-католиків в окрузі. Обабіч костьолу закладений невеличкий скверик, тінь від якого створює ауру спокою та затишку. Одразу неподалік костьолу зводиться церква, будівництво якої, подібно до нового храму у Ходорові, призупинено у зв’язку з фінансовою кризою. Загалом в Жидачеві близько чотирьох церков.
 
Ознайомившись з картою міста ми пішли шукати синагогу. На карті вона значилась під номером «50» і супроводжувалась підписом «гаражі». Гаражі ми знайшли, а от синагогу розгледіли не одразу. Лише пригледівшись з-за гаражів можна було помітити сіру будівлю. Вона була обгороджена парканом, а довколишня земля поросла бур’яном. Це була перша і остання у нашій подорожі Жидачівським районом синагога. І я хотів за будь-яку ціну розгледіти її зблизька. Ми ніяк не могли знайти до неї підходу – залишалось перелазити через паркан. Вже на цій території я зустрів місцевого жителя, який спокійно перекидав покоси трави для худоби. Перекинувшись з ним кількома репліками ми підійшли до синагоги. І тут я дещо розчарувався. У порівнянні з синагогою в Жовкві та, яка постала перед нами виявилась зовсім крихітною. Моє уявлення про оплот Жидівської хасидської династії  під керівництвом Гірша (Цві) Айхенштейна було дещо іншим. Ситуацію частково врятував той факт, що синагога знаходилась на горбі та здіймалась над берегом озера. Зі слів місцевого жителя до синагоги регулярно здійснюють паломництво юдеї з Ізраїлю, а в самій синагозі проводяться розкопки. Кіркук в Жидачеві ми не знайшли, зате є в місті «Старе кладовище» — пам’ятка історії місцевого значення.
 
В Жидачеві ми затримались дві з половиною години. Одразу від синагоги ми швидким темпом пішли на автовокзал, де о 16:20 мали сісти на автобус «Львів — Куліш» до           смт. Журавно. Їхати було не далеко – 20 км., а тому близько 17:00 ми прибули на місце. Як виявиться тут нас чекало розчарування. Хоча на карті було позначено декілька визначних пам’ятних місць, проте в селищі практично не збереглося жодного нагадування про його давню історію. З колишнього костьолу залишились лише поодинокі цеглини його мурів, на місці синагоги сьогодні знаходиться поштове відділення, палац Чарторийських використовується як туберкульозний диспансер, не має жодної згадки про польського письменника-новатора епохи Відродження Миколая Рея (1505 — 1569). В центрі селища велична монументальна Ратуша, в якій знаходиться приміщення Народного дому, а поблизу погруддя Тараса Шевченка. Довелось також бачити дві меморіальні дошки на вшанування місцевого лікаря та письменника, проте їхні імена я не став запам’ятовувати. Є в Журавно дві церкви, а от римо-католики проводять молебень в капличці на цвинтарі. Єдиним справді вартим уваги об’єктом в Журавно – обеліск, встановлений в 1876 р. на честь 200-ліття підписання мирного договору в 1676 р. між Яном IIIСобєським та Ібрагімом Шайтаном в часі польсько-турецької війни. Саме з нагоди цієї події польський король відслужив літургію в костьолі Успення Діви Марії в Жидачеві.
 
В Журавно ми провели півтори години і о 18:30 маршруткою «Журавно — Львів» поїхали до Львова. Потрапити у Гніздовичі, що за 7 км. від Жидачева ми вже не встигли і пожертвували візит до цього сила на користь смт. Журавно. Проте чи ми не прорахувались ми можемо лише здогадуватись, проте це жодним чином не вплинуло на загальне враження від подорожі Жидачівським районом. О 21:00 ми були дома. Потрачених близько 60 грн. сповна виправдали нашу мандрівку.       
 
Далі наша третя подорож. Ймовірно за маршрутом Сокаль – Белз – Угнів – Рава-Руська.