Неочікувана очікуваність


Цими словами спікера Верховної Ради Володимира Литвина найкраще можна охарактеризувати вирок суду у «газовій» справі проти Юлії Тимошенко, що інакше як політичним фарсом не назвеш. Екс-прем’єр-міністру присудили 7 років ув’язнення та велику суму матеріальної компенсації на користь НАК «Нафтогаз».
Довгоочікуваний вердикт, який неодноразово зазнавав коректив під час судового процесу. Політично освічені люди, які бережуть своє психічне здоров’я, давно перестали слідкувати за поточним українським політичним життям, адже це просто медійно розтягнутий 68-денний гостросюжетний серіал, який для тих, хто звик читати сценарій, ане споглядати його з екранів телевізора, очікуючи що ж буде далі, не є чимось несподіваним. А про те, що буде далі не говорив хіба що лінивий.
Після того як до критики діючої влади, крім західних країн активно-агресивно долучилась Російська Федерація, вона прийняла «соломонове рішення» — винести обвинувачувальний вирок суду у справі, щоб утвердити у свідомості українців провину Юлії Тимошенко, а пізніше амністувати, шляхом декреміналізації законодавства в частині економічних злочинів, зокрема тих статей, за якими було винесено обвинувачення. Як каже народна мудрість «І вовки ситі, і вівці цілі". Все наче б то гарно задумано, проте факт зміни законодавства у ручному режимі залишає багато запитань (хоча набагато менше, ніж у випадку, коли Тимошенко довелося б відсидіти увесь термін) щодо демократичності такої практики.
Влада довела до логічного завершення політично замовлену кримінальну справу проти екс-прем’єр-міністра, чого до речі не вдалося жодній з усіх попередніх влад по відношенню до своїх опонентів, та піти на поступки міжнародній спільноти, демонструючи наявність суто юридичної складової у судовій справі. А це необхідно, оскільки України опинилася у своєрідній інформаційній ізоляції, коли ЄС використовує справу над Тимошенко як предмет шантажу на шляху європейських прагнень діючої влади та російського інформаційного простору, який після погіршення українсько-російських відносин (через відмову України слідувати геополітичним інтересам Росії), обрав Україну об’єктом загальноросійської ненависті в очах росіян. Звична перевірена дієва практика часів російської тандемократії для мобілізації своїх громадян через пошук зовнішнього ворога. У них це гарно виходить, а от Україна ще не навчилася адекватно і на рівних вести таку інформаційну війну. Обвинувачувальний вирок у справі Тимошенко той не частий випадок, коли позиції Європи та Росії співпадають в (критично-засуджуючій) оцінці подій в Україні.
Та абсурдність усієї справи над Юлія Тимошенко полягає в тому, що за будь-якого перебігу подій та розв’язки встановити істину у ній апріорі не можливо. Винною цьому політичний контекст, в якому розгортаються події. Незважаючи на те, хто б зараз був при владі, а хто в опозиції, оцінки залишилися б тим ж. Рівень політичної процесу та історичного моменту такий, що унеможливлює проведення чіткої межі, вже не кажучи про верховенство права та об’єктивність (наскільки можна про неї говорити), між свідомою корисливістю і зловживанням владою з метою особистої наживи, невдалими політичними прорахунками, які мали згубні загальнодержавні наслідки та замовним характером зведення політичних рахунків з опонентами.
Очевидно, що факти особисто користі мали місце в усіх сторін «газової» справи над Тимошенко. І та обставина, що вдасться встановити провину усіх сторін нічого не вирішує, а лише ускладнює, оскільки доводить, що правда у того у кого влада. Якщо сьогодні президентом була б Юлія Тимошенко, то переконаний, що для Віктора Януковича судова справа мала б аналогічний перебіг. А успіх залежить лише від успішності моделювання судового провадження та інформаційного супроводу.
На моє глибоке переконання найближчим часом Юлія Тимошенко буде амністована з ганебним клеймом «грабіжника українського народу» і активно приступить до передвиборчої боротьби на найближчі парламентські вибори, отримавши допінг для мобілізації свого електорату та так званого електорального болота, щоб вони не сумнівались, хто єдиний може (та ще й на власному досвіді) відстояти інтереси народу«в час смертельної небезпеки, що нависла над ним». Не варто забувати, що після цього Юлії Володимирівній ще довго треба буде виплачувати компенсацію НАК «Нафтогаз», які разом із позбавленням волі присудив їй суд. Все повертається навкруги своя.       
Ходять чутки, що наступним після Юрія Луценка буде Олександр Турчинов.            



Show must go on

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте