Табуйованість суспільства
В цьому матеріалі автор ділиться роздумами про табуювання та самоцензуровання суспільства, яке воно проводить під час соціалізації, з метою «захисту» своїх членів.
У суспільстві існує табу на окремі явища, які не прийнято обговорювати у повсякденності. Згадати хоча б питання смерті (до якої усі ми прямуємо протягом усього нашого життя), самогубства (як права кожної люди розпоряджатися власним життям), божевілля (хоча межі нормальності умовні і встановлюються та змінюються історично), погрішності душпастирства (в силу гріховної сутності людини), суперечності релігійних вірувань (хоча б тому, що їх дуже багато і усі пропонують єдино правильну картину світу), оманливої побожності вірян (хоча б тому, що бути християнином означає постійно розкаюватись за гріхи, від яких не втекти за час життя) тощо. Це далеко не вичерпний перелік, а лиш перші з тих, які прийшли на думку просто зараз. Пригадай собі, коли випадково ставали свідками розмов на подібні теми десь в громадському місці, які зводились до набору банальних та шаблонних фраз, що вироблені у нас в процесі виховання та соціалізації у суспільстві. Підійдіть якось до своїх батьків чи знайомих та просто розпочніть невимушену розмову про одну із таких тем і зрозумієте, що вас сприймуть як несерйозну людину (мовляв, зайнятись більше нічим, або навіщо тобі це здалося, або у житті і без того багато проблем тощо), а в гіршому випадку за дивака, ненормального та божевільного. Вам пощастить, якщо ваш співрозмовник, скажімо, науковець, богослов чи просто критична людина, від яких ви почерпнете чимало цікавої інформації. Та ви розчаруєтесь, оскільки навіть за цих умов ви не знайдете відповідь на питання, які вас несподівано зацікавили. (І перш за на те, чому від вас це так ревно приховують?)
Табуювання окремих тем виступає своєрідним щепленням суспільства, інструментом самозахисту та інстинктом самозбереження. Адже це як відкрити «ящик Пандорри», коли не залишиться нічого «святого», безперечного, однозначного, а в результаті залишається лише одна Надія. Це як вийти у відкритий космічний прості, який не мислимий, не має меж, де діють закони хаосу, а все, що раніше мало сенс тепер його позбавлено. Саме тому суспільство воліє не помічати таких проблем, десь з таких самих «добрих» міркувань, коли батьки оберігають дитину та приховують від неї якісь факти (привчаючи тим самим до обману, егоїзму, лицемірства, самообману), переконуючи себе, що «так буде краще», «ми не хотіли нічого злого для тебе», «це було зроблено на благо тобі» і так далі. Я не мізантроп, але треба бути чесним перед собою в тому, що разом із знаннями, навиками, досвідом та іншими позитивними дедактичними практиками, батьками передаються їхні недоліки, страхи, комплекси, нереалізовані мрії та сподівання, які вони хочуть «виправити» вже у вас.
Це глибинні та фундаментальні морально-етичні питання, на які апріорі не має правильних відповідей. Одна мовленнєва конструкція логічно побудованих аргументів, яка має своїх прихильників, з таким же успіхом буде спростована іншим такими ж переконливими аргументами опонентів, з якими не погоджуватиметься ще незліченна кількість противників, у яких своя думка з цього приводу. Адже кожен має право на помилку, яку він обов’язково видаватиме за «правду». Хоча, якщо не думати над усім цим жодних проблем не має!
Продовження буде…
3 коментарі
«Табуювання окремих тем виступає своєрідним щепленням суспільства». Тут постає питання: від чого, від якої хвороби щеплення??
Справа в тім, що люди не еволюціонують. А ось суспільства еволюціонують дуже швидко. Особливо в наш час. Цікаво за цим процесом спостерігати.
Не знаю, як ви, але особисто я досить таки часто обговорюю з друзями такі теми. Наприклад, у цю суботу ми випадково потрапили на зібрання однієї з релігійних організацій, а опісля цілком адекватно обговорили все побачене.