Війна слів VS слово "війна" (продовження)

Війна це далеко не єдина поширена сьогодні форма насильства. Своєрідним витвором третього тисячоліття мають шанс стати тероризм і піратство. Будучи спадком минулого тисячоліття вони по-новому переосмислелись вже сьогодні. Війну з першим фактично веде США, тоді як друге останнім часом стало серйозним викликом для Європи, що також має усі шанси оголосити йому війну. Ідеї тероризму і піратства старі як світ, от тільки використовуються вони у відповідності до вимог часу. Відколи аль Вакхаб почав практикувати тероризм за для досягнення політичних цілей він значно еволюціонував. Сьогодні це втілення ісламського фундаменталізму та основний аргумент джихаду. Треба визнати його ідеологам це вдається успішно. Проте саме тут західний світ став заручником власного переосмислення способів ведення війни – „війни слів”. Правдивий страх перед підступністю та неочікуваністю терористичного акту переріс у стан суспільної невизначеності. Скажімо, якщо раніше тероризму остерігались по факту підтвердженої реальної загрози, то вже зараз спроби превентивних заходів межують із безумством. Достатньо було п’яному пасажиру у Великобританії та США жартома пригрозити терористичним актом в літаку, як це стало топ новиною дня, а в аеропортах вжити посилених заходів безпеки. Зокрема, у Великобританії нещодавно був введений безпрецедентний високий, що передує лише критичному, рівень безпеки. Держави Заходу ринулися до безкінечних, і як показує досвід, все одно не дієвих превентивних методів. Пасажири вже проходять через десятки етапів перевірки, а терористів вдається виявити вкрай рідко. Можливо їх вже там не має? Очевидно одне: ідеологам ісламського фундаменталізму вдалося досягнути поставленої мети, яка самовідтворюється не зважаючи на реальність наявних для цього підстав. Тероризм найближчого майбутнього – це тотальна паніка, яка межує із суспільною параноєю та шизофренією. Безвідповідальна та легковажна експлуатація поняття „тероризм”призвело до його інфляції. Не даремноAmnesty Internationalще завчасно відмовилася від слова „тероризм”, яке сьогодні не відповідає своєму первинному значенню.
 
Що стосується піратства, то це те нове, що відтворило добре забуте старе. Для цивілізованої західної людини це дуже нагадує дитячі ігри дорослих. Адже піратство більшість пригадує із свого дитинства, а в кращому випадку з історичних та художніх книг. До недавно усі ми думали, що піратство залишилось лише у віртуальному просторі. Як виявилось воно безуспішне не лише в боротьбі за авторські права, але й в реальності. В той час, коли цивілізованих західний світ не знає недостатку, інші заробляють на життя як можуть. Кількість випадків піратства в екваторіальних водах Сомалі та Нігерії стала настільки великою, що помаленьку почила втрачати свою абсурдність та ницість. Після піврічного перебування в полоні навіть родичі розгубили усю емоційність ситуації. Колись держава, якій належить корабель, без вагань застосувало силу, а сьогодні це не дозволяється, або краще буде сказати ускладнюється, міжнародним законодавством. А тому на разі усі змирилися із схемою „ви нам гроша, а ми вам товар”. Так само як із тероризмом, боротьба із піратство ведеться post factum, замість того, щоб унеможливлювати їх появу.
 
Наш інформаційний простір заполонили новини про насильство – війни, вбивства, теракти. І це якщо замовчувати про примхи природи та природні катаклізми, причина яких також свідома діяльність людини, що „що вчить людство того, що воно нічого не вчить”. Та найбільше викликає подив цинічна та лукава риторика політиків та бюрократів, які загубили систему відліку в просторі тотального обману. Саме цим були зумовлено бажання постановки даного питання, з метою розстановки деяких акцентів. Я жодним чином не хотів би моралізувати описані вище процеси, проте це те куди взяло свій курс насильство сьогодні, після уроків ХХ століття.