Українсько-польське пограниччя: Закерзоння та Східні Креси. Ч. 1

Українсько-польський кордон: лінія Керзона

Границю між українцями та поляками творили за княжих часів великі праліси над Вислоком, долішнім Сяном і Вепром. У XIII ст. політична та етнографічна межа між Польщею і Галицько-Волинським князівством проходила дещо на захід від лінії Кросно – Ряшів – Крешів – Білгорай – Пугачів – Паргів – Дорогичин. Коли у XII-XV ст. давні ліси повирубували, кордон втратила свій природний характер і населення почало пересуватись то в один, то в інший бік. А проте, така етнографічна межа залишалася без значних змін аж до XIX ст. Перед XIX ст. українці зазнали втрати в частині Галичини, де українські етнографічні межі пересунулись з лінії Вислока на лінію Сяну. Протягом XIX ст. великих втрат зазнали українці також на Холмщині і Підляшші. Місцеві українці були колись греко-католиками. Проте коли царський уряд у 1870-х роках насильно скасував тут унію, холмщаки і підляшуки повернулися на православ’я тільки формально. Багато з них прийняли римо-католицький обряд і полонізувалися. З цієї причини етнографічна межа пересунулась тут до сучасної території України, а весь терен аж до Бугу так сильно попересівали польські острови, що східна Холмщина та Підляшшя на захід від Бугу належать до мішаної, а не суцільної української території. [5, с.8-9]
У XX ст. політична карта Європи зазнала великих змін. Дві світові війни та численна кількість локальних конфліктів обумовили межі повоєнний кордонів у Європі. Тоді ж власну боротьбу за державності розпочали українці та поляки: перші за здобуття незалежності, а другі – за її відновлення.

Розпад Австро-Угорської та Російської імперій за підсумками Першої світової війни дав поштовх поневоленим народам до боротьби за незалежність. День 11 листопада 1918 р., коли представники німецького уряду підписали капітуляцію, став першим днем незалежності II Речі Посполитої. Згідно із так званою інкорпораційною концепцією Романа Дмовського східний кордон Польської Республіки пролягав вздовж лінії другого поділу Польщі – по річці Збруч. [13, с.224-225]

На колишніх українських землях Російської імперії постала Українська Народна Республіка (1917-1920). За умовами Брест-Литовського договору 9 лютого 1918 року до складу УНР також було приєднано Холмщину і Підляшшя, а Галичина, Буковина та Закарпаття мали стати окремим коронним краєм. А вже 13 листопада 1918 року у Львові було утверджено державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, під назвою Західно-Українська Народна Республіка (1918-1919). Туди ж увійшли Надсяння та Лемківщина. Акт Злуки 22 січня 1919 року УНР та ЗУНР як Західної Області УНР, засвідчив факт короткочасного об’єднання усіх етнічних українських земель.

Спільний життєвий простір породив локальні сутички, коли нещодавно поневолені народи розпочали міжусобну війну за власну державність: поляки – за її відновлення, тоді як українці – за її здобуття. Наступ на українську державність розпочав радянська влада (1919-1991) на сході та армія II Речі Посполитої (1919-1939) на заході. Розпочалася Перша польсько-українська війна (1918-1919). Поразка ЗУНР у Першій українсько-польській війні та відступ української армії УНР на захід під натиском Червоної армії закінчується окупацією українських територій й ліквідацією державності.

8 грудня 1919 року Вища рада Антанти, визнавши східним кордоном Польщі лінію Керзона [1], юридично затвердила польську окупацію українських земель: Холмщини, Лемківщини, Підляшшя і Надсяння. Таким чином політична межа, яка була результатом прагматичного політичного рішення і не враховувала етнічних та історичних обставин сусідства двох народів стала першим праобразом сучасного українсько-польського кордону.

25 квітня 1920 р. за умовами Варшавського договору УНР укладає військовий союз з Польщею. Було встановлено новий кордон із УНР по річці Збруч за умови поновлення самостійної української держави, без Галичини, яка повинна була увійти до складу Польщі на правах автономії. Але вже менш ніж за рік, — 18 березня 1921 року, — представниками РРФСР і УСРР, з одного боку, та Польщі - з другого, було підписано Ризький мирний договір (1921), яким формально закінчилася Польсько-радянська війна, що анулював усі попередні домовленності і остаточно закріпив поділ українських і білоруських земель між більшовицькою Росією та Польщею. За умовами Ризького миру до складу Польщі увійшли українські землі: Західна Волинь, Холмщина, Підляшшя, Західне Полісся та Східна Галичина. В обмін на це Польща визнала УСРР.

У міжвоєнний період українські землі були розділені між II Річчю Посполитою, Радянським Союзом, Чехословаччиною та Румунією. Уряд УНР та ЗУНР перебував у екзилі. Українська революція захлинулась, не зумівши відстояти молоду українську державність.

Друга світова війна принесла чергові зміни кордону на західних рубежах, ставши предметом домовленості між Гітлером та Сталіним. Пакт Ріббентропа-Молотова (1939) встановлював майбутній кордон між Третім Рейхом та Радянським Союзом. 17 вересня 1939 року Радянський Союз односторонньо денонсував Ризький договір у зв'язку з окупацією Західної України і Західної Білорусі Червоною армією. Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Російською імперією після Першої світової війні територій.

Таємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними при очікуваному у ті дні нападі Німеччини на Польщу. У пункті 2 таємного протоколу читаємо: «У разі територіального та політичного впорядкування на територіях, належних Польській державі, кордон сфер впливу Німеччини і СРСР приблизно має пролягати по лінії річок Вісла, Нарев і Сян. Питання про те, чи для інтересів обох сторін буде бажання зберегти незалежну Польську державу і які кордони повинна мати така держава, можна остаточно вирішити в процесі дальшого політичного розвитку. В будь-якому разі обидва уряди вирішуватимуть це питання за допомогою дружнього порозуміння.» [2, с.1028]

28 вересня 1939 року сторони підписали новий договір, в результаті чого німецько-радянський кордон суттєво пересунувся на схід. Поступившись Гітлеру у тому числі українськими Надсянням, Холмщиною та Підляшшям, Сталін одержав в сферу своїх інтересів Литву. Відтепер кордон визначався приблизно лінією Керзона, встановленою ще 1919 року, — вздовж Сяну, Солокії та Західного Бугу. [3, с.7]

Востаннє лінію Керзона прийняли, на цей раз, як польсько-радянський кордон, на Ялтинській конференції у січні 1945 року. Фактично радянські війська в ході бойових дій проти Третього Рейху на фронті вступили на терени Надсяння в кінці липня – на початку серпня 1944 року, а паралельно з їх приходом поляки встановили свою адміністрацію. Таким чином за лінією Керзона під Польщею знову опинилися такі українські етнічні землі: Лемківщина, Надсяння, Холмщина і Підляшшя з українським населенням у кількості близько одного мільйона осіб. [5, с. 14] Відповідно до Ялтинської угод між Польща передала СРСР свої довоєнної території, історичні українські землі, але без Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя. Натомість вона отримала від Німеччини більшу частину Східної Пруссії, Помор'я, Сілезію та частину землі Бранденбург.

Остаточно польсько-радянський кордон було встановлено на підставі Договору між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Польською Народною Республікою «Про радянсько-польський державний кордон» від 16 серпня 1945 року та був скорегований Договором між СРСР і ПНР «Про обмін ділянками державної території» від 15 лютого 1951 року, в результаті якого Польща отримувала ділянку у Дрогобицькій області, передаючи Радянському Союзу рівну за розміром ділянку у Люблінському воєводстві.

Таким чином як у 1919 році, так і в 1939 та 1945 роках кордон між українцями та поляками був проведений третіми сторонами, переможцями у війні, без врахування їхньої думки та інтересів. Примітно той факт, що в усіх трьох випадках українсько-польський кордон практично співпадав з лінією Керзона. В результаті цього наявним кордоном не були задоволені ані українці, ані поляки. Кожен вважав, що наявний кордон урізає їхні етнічні території та національні інтереси.

Сучасний державний кодон між Україною та Польщею протяжністю 542,39 км був офіційно затверджений на підставі Договору між Україною і Республікою Польща про правовий режим українсько-польського державного кордону, співробітництво і взаємодопомогу з прикордонних питань, який сторони підписали 12 січня 1993 року у Києві.

[1] Умовна демаркаційна лінія, запропонована міністром закордонних справ Великобританії лордом Джорджом Керзоном (1859-1925), як можливий кордон між більшовицькою Росією і щойно відновленою Другою Річчю Посполитою під час польсько-радянської війни 1919-1920 рр. Детальніше у другій частині статті.